Пронизливий «ЯR» на Bouquet Kyiv Stage

На фестивалі високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage, що відбувся на території Софії Київської, представили перформанс про зірвані рукою окупанта квіти людських життів. 

І це не перебільшення чи зайвий пафос. Саме такі асоціації залишаються з тобою після перегляду, ні, — співучасті у музично-поетичному перфомансі «ЯR» за збіркою Маріанни Кіяновської «Бабин Яр. Голосами» (Національна премія України імені Тараса Шевченка 2020). Минуле, що назавжди змінило історію не тільки Києва, а й усього світу, заговорило у прем'єрній фестивальній програмі голосами історії Бабиного Яру. Автором задуму цього проєкту є американо-український режисер Олег Ліпцин. 

Бабин Яр на Bouquet Kyiv Stage


Поряд із професійними акторами (Олег Стефан, Катерина Кістень, Ігор Рубашкін, Наталка Костенко, Катерина Рубашкіна, Сашко Дідик, Настя Колєснікова та ін.) у створенні вистави взяли участь знані митці: Борис Єгіазарян, Мирослава Которович, Наталія Половинка, Антуанетта Міщенко, Євгеній Уткін та інші, яких не залишила байдужими тема нелюдського масового знищення представників етноменшин у роки Другої світової війни. Таким чином, як наголошують організатори фестивалю, у щирих спільних художніх зусиллях було співвіднесене наше сьогоднішнє життя та світовідчуття з долями минулого. 

Дійство глядачі спостерігали одночасно як у дворі Софії, так і на основній сцені. Його супроводжувала музика, поезія та сучасний і документальний історичні відеоряди.
При цьому глядач ставав дійовою особою вистави, ось чому я вище кажу про відчуття співучасті. Воно виникає відразу, коли актори неочікувано з'являються прямо перед глядачем, який щойно слухав розповідь про роботу над книгою М. Кіяновської. Воно охоплює тоді, коли починає свою розповідь молодий чоловік за столиком у кав'ярні просто неба, — а ми ж бо думали, що це один із нас, гостей! І продовжується, коли одна з героїнь після чергової сцени запрошує гурт спостерігачів рухатись далі.

Бабин Яр на Bouquet Kyiv Stage


«Мене цікавить на що здатна сучасна людина при погляді через призму Бабиного Яру. Ми спробуємо роздивитись в ній відлуння і небезпеку повторення трагедії. Усе, що буде звучати — це не вони, це не чиїсь голоси. Це — ми», — висловив переконання Олег Ліпцин
Створивши ефект участі глядача у спектаклі, режиссеру й акторам вдалося донести до кожного серця той біль і жах, який пережили занепащені у Бабиному Яру безневинні душі. 

Вони промовляли до нас із потойбіччя, розповідаючи про своє життя, звичайне людське життя, із коханням та індивідуальними уподобаннями. Вони говорили про свої відчуття до розстрілу і... після. Дитинка дивувалася: «Я не можу вмирати, коли поряд немає мами». Акторка відкривала валізу, яку одна із жертв взяла із собою.., — люди сподівалися, що їх кудись повезуть, і навіть одягали на пальто шубу. Справді, як її залишити? Акторка відкривала валізу й знаходила там пупсика, що символічно, адже в тій розстрільній колоні було дуже багато жінок і дітей. «Смерть — це пупсики!», — промовляє героїня вистави до зали, піднімаючи ляльку над головою. А за нею на екрані падають згори долу частини тої ляльки із здивованим очима, яка стає символом зламаного людського життя. Не в одної жінки в залі зволожуються очі...
Пробігає спиною холодок, коли проходиш разом з іншими присутніми коридором між двома екранами, на яких зліва і справа від тебе йдуть дорогою смерті живі на момент зйомки люди.

Бабин Яр на Bouquet Kyiv Stage


Герої перфомансу розповідають свої пронизливі історії також на фоні відображених на екранах сюжетах сучасності: йдуть перехожі, триває життя мегаполіса. І це переміщення у часі виглядає як попередження живим. 
«У цій книжці є вірші, в яких сказано, що в Києві трапилось щось не з жидами, а з часом, — розповіла Маріанна Кіяновська. — Насправді ці вірші розпочалися із віршів про Донбас, тому що я їздила з волонтерами і бачила багато речей на власні очі. І коли писала про Донбас, почала бачити інші образи. Виставила написане у Фейсбуці й почали писати: "Зараз річниця Бабиного Яру, це ж ти пишеш про нього". Стали "лайкати". І я розумію, що вірші — про Бабин Яр. 
Я про що? Про те, що всі війни однакові. Я не хочу сказати, що якійсь речі повторюються. Повторюються досвіди. Наприклад, досвід блокади Ленінграду, можно сказати, що повторився у карантині.
Усі війни однакові. У них страждає насамперед цивільне населення. І я дуже хочу, щоб ця книжка зупинила яку-небудь війну. Я розумію, що є єдиний спосіб, аби це не повторювалося, — відреагувати й сказати: "Стріляти? Я не можу..."».

Бабин Яр на Bouquet Kyiv Stage


Психолог Юлія Яшина, яка називає себе нащадком Лесі Українки (прабабуся, за її словами була Віра Павлівна Косач) ділиться враженнями: «Я ще такого не бачила. Така тема болюча! Ми на Україні живемо. Я сама українка, але часто стикаюся із націоналізмом українців. Трапляється, негарно відгукуються про євреїв, що мене просто обурює. Я починаю заводитися, коли так говорять. Тому те, що піднята така тема, яка до того ж розкрита в перфомансі українською мовою, — це дуже добре. Це показує, що людяність — насамперед і що всі люди рівні».

«Ніколи знову!» — немов промовляла кожна сцена, кожен монолог у спектаклі. «Ніколи знову!», — пролунало зі сцени насамкінець. Перфоманс був настільки вражаюче переконливим, що ці слова поніс у своєму серці далі по життю кожен, хто його побачив.

Текст: Світлана Соколова
Фото: Аліна Гармаш