Україна потребує жертв. Красівський: життя на вівтар

5 вересня 2020-го року відбулася третя онлайн-лекція із циклу «Невідомі дисиденти», присвячена  Зіновію Красівському — поету, націоналісту, дисиденту та громадському діячеві.

Постать Красівського Зіновія Михайловича є дуже яскравою та значущою в українській історії, але, на жаль, не надто знаною. Нині потребуючи інформації, ми звертаємось до Інтернету. Але чи все можна знайти у світовій павутині? Про Красівського Зіновія повідомлень там на макове зернятко. Мені пощастило бути присутньою на лекціях «Невідомі дисиденти» та почерпнути для себе багато цікавинок. «Життя на жертівник свободи» є третьою лекцією проєкту «Невідомі дисиденти» за кураторства Ярослава Карпця та розповідає якраз про Зіновія Михайловича.

Красівський Зіновій Михайлович (1929—1991) — український поет, літератор, дисидент. Хоча Зіновій, напевно б, не назвав себе дисидентом: він завжди презентувався українським націоналістом. Красівський був засновником Української Гельсінської спілки, а також стояв біля витоків політичного журналу «Українські проблеми». Але ким же він був насправді: поетом, політичним діячем чи безумцем?

Насправді чудово, коли існують різні організації та приватні особи, які займаються поширенням науки та знань серед населення. Хотілося б відзначити лектора — Островського Валерія Анатолійовича. На сьогоднішній день це ім‘я є досить відомим: пан Валерій є автором підручників, кандидатом історичних наук, а також дослідником життєпису Зіновія Красівського. Автор проєкту «Невідомі дисиденти»  та організатор онлайн-події — письменник, журналіст, літературний критик Ярослав Карпець.

онлайн-лекція із циклу «Невідомі дисиденти», присвячена  Зіновію Красівському 

На фото: Зіновій Красівський та його дружина Олена Антонів

Варто зазначити, що лекція присвячена Зіновія Михайловичу дещо відрізнялась від двох своїх попередниць. На мою думку, вся справа у тім, що лектор є саме істориком і це достатньо відчутно: точні факти та дати, презентації документів та матеріалів, а також певна відстороненість від «романтизації». Пан Валерій споглядає на постать Зіновія Михайловича більше як на громадського діяча, аніж поета, хоча й таку значущу нішу його життя він не оминув увагою.

В чому ж особливість Зіновія Михайловича? Я б сказала, що він скоріше діяч, аніж мислитель, хоча і був працівником інтелекту. Його твори особливі — це визнавали навіть органи тогочасно влади (не відкрито, звичайно ж). Книги Красівського надзвичайно легкі у прочитанні та сприйманні, Зіновій Михайлович мав філологічну освіту, був добре підкований в історичному та громадському аспектах. З автобіографій нам відомо, що рід Красівського належав до нобілітованої шляхти; себто родина була вільною, її не можна було закріпачувати, а також піддавати звичайному судові, але в той же час це була проста сільська багатодітна сім‘я.

Здається, Зіновій просто не мав вибору, його життєвий шлях був тернистим та надзвичайно тяжким, але, безумовно, неоціненно важливим для української нації. Це було його призначенням.

Більшість творів Зіновія Красівського мали не лише літературознавче, а й історичне значення. Красівський відкрито виступав проти радянської влади, а також за присвоєння Україні конституційної незалежності. Він наголошував на необхідності найближчим часом Україні відділитись від Росії в усіх значеннях, інакше — не уникнути війни. Слова Зіновія Михайловича виявились пророчими, як бачимо на сьогоднішній день. Він казав: «Одвічним ворогом України є Росія: чи то у вигляді Московії, чи то у вигляді Російської імперії, чи то у вигляді Радянського Союзу».

Пан лектор повністю занурив мене в атмосферу тогочасної безвиході, змусив згадати скільки людей поклали своє життя на вівтар нашої свободи, будь-якою свободи: будь-то свобода вибору, свобода слова, фізична та моральна свобода і т.д. Мова Валерія Островського та його думка сконцентровані саме на сухості історії, але нехай це не буде камінцем в город пана Валерія, навпаки, деталізація та фіксація розповіді (фотографії, документи) значно допомогла для реального уявлення, не побоюсь цього слова, подвигів Зіновія Михайловича. Послухавши лекцію Валерія Островського, життя Зіновія Красівського нагадала мені якийсь голлівудський бойовик.

Чого сама історія з друкарською машинкою варта! Якщо дуже стисло, то у Зіновія Михайловича колись була друкарська машинка, але була вона «легальною», тобто гебісти зняли з неї усі шрифти і як щось друкувалось на цій машинці, перевірити не було проблемою. Але 1964-го року підпільна організація Український Національний Фронт (УНФ) вирішила випустити журнал «Воля і Батьківщина», який містив у собі дослідження, документи і матеріали визвольного руху в Україні, звичайно ж, таке не сподобалось би тогочасній владі і якби спіймали учасників цієї підпільної організації, то кожен з них, певно б, давно валив ліси в Сибіру. Зіновій Михайлович як і раніше вирішив трохи пожертвувати собою. Спочатку всі зустрічі УНФ відбувались на квартирі Красівського, де він мав дві друкарські машинки: одну «легальну», а іншу «нелегальну» — привезену від брата Мирослава з Москви. Вони сиділи у Красівського і друкували свій журнал, коли поруч стояла «легальна» машинка і дружина Стефанія «на шухері» ( у разі неочікуваних гостей « нелегальна» машинка швиденько ховалась і все виглядало, ніби Красівський і компанія щось собі друкували, але на «легальній» машинці). Ось такий собі супергерой місцевого розливу!

Колись Зіновій Михайлович сказав: «Україна не буде українська доти, поки нею не будуть керувати патріоти, які будуть жертвувати для неї, які схочуть щось зробити для неї».

Наступна лекція проєкту «Невідомі дисиденти» буде присвячена дисиденту, літературному критику, Герою України, академіку НАН України, другому міністру культури України Івану Дзюбі. Слідкуйте за літературними анонсами в соціальній мережі Фейсбук

Матеріал підготувала Анастасія Скурська